"Весілля Настусі"

Ольга Богомаз

10/10

Моє книжкове повернення додому.

Після виїзду з Бахмута здавалося, що я назавжди втратила відчуття дому. Іноді воно повертається - коли дме сухий вітер, коли спілкуюсь із родичами чи просто з людьми з Донбасу. Вони розуміють. Вони - свої.

Книга "Весілля Настусі" - рідкісний і безцінний свідок мого життя. Життя тисяч таких, як я. Мені завжди здавалося, що книга не може бути рідною. Але ці 200 сторінок змінили мою думку. Майже кожна подія, кожна сцена відкликалася десь глибоко в моїй пам’яті.

Бо це - ми. Це наше життя.

Брат, з яким водночас і близькі, і чужі. Горище, яке обростає речами по-справжньому важливими. Наші ландшафти, знайомі провінційні містечка. Ті самі степи, спека й грози. Все - до останньої деталі - моє, рідне, домашнє.

Книга написана легко й майстерно. У ній - влучні, ніжні, інколи іронічні порівняння, що змушують перечитувати фрази по кілька разів, виписувати їх у нотатки. А динамічна, але м’яка подача створює цілісну атмосферу, в яку легко зануритися з головою.

Це не просто історія. Це - світ. Наш, східний, травмований, багатошаровий, але живий. І коли читаєш, ніби повертаєшся додому - до запахів, звуків, до абрикос під ногами, до тиші степів, до бабусиних розповідей і землі, за яку хочеться триматися.

Цитати говорять самі за себе. Вони глибокі, поетичні, болючі, часом смішні й завжди точні. Особливо - "Молитва мера". Цей текст хочеться читати вголос, як гімн нашій пам’яті, нашій втомі, нашій живучості.

Це книжка, яку не просто читаєш - нею дихаєш.